Драгомиров Михайло Іванович

Костенецький Василь Григорович

Лазаревський Олександр Матвійович

Пономарьов Степан Іванович

Прокопович Петро Іванович

ДРАГОМИРОВ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ

(9 листопада 1830 р. - 15 жовтня 1905 р.)

Генерал, військовий реформатор і публіцист

       Народився у м.Конотопі.
       Початкову освіту здобув в Конотопському повітовому училищі. Вступив до дворянського полку в Петербурзі. Служив у лейб-гвардійському Семенівському полку.
       - 1854 р. - вступає до Петербурзької військової Академії Генштабу, яку закінчив через 2 роки, в 1856 р. по першому розряду з золотою медаллю.
       - 1856 р. - пише свою першу працю.
       - 1860 р. - призначений на посаду ад'ютант-професора Академії.
       - 1861-1863 рр. - читає лекції, військову історію при дворі Олександра II для його дітей.
       - 1863 р., Драгомиров М.І. - професор кафедри тактики Академії.
       - 1869-1873 рр. - начальник штабу військового округу.
       - 1873р. - в чині генерал-майора командир 14-ї піхотної дивізії. На чолі цієї дивізії бере участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Герой боїв за Шипку. 14-15 червня 1877 р. - форсування Дунаю російською армією, за що нагороджений орденом Георгія 3-го ступеня; йому присвоєно звання генерал-лейтенанта.
       У 1878 р. Драгомирова призначають начальником академії Генерального штабу. З 1898 р. - по сумісництву був Київським, Волинським і Подільським генерал-губернатором.
       - 1891 р. - повний генерал.
       - 1901 р. - нагороджений орденом св. Андрія Первозванного.        Багато часу приділяє військово-теоретичній та публіцистичній діяльності. Основна праця - "Опыт руководства для подготовки частей к бою". Деякі роботи перекладалися на іноземні мови і ввійшли до арсеналу визначних творів світової військової літератури.
       У 1903 р. подав у відставку і переїхав до Конотопа.
       В ніч з 14 на 15 жовтня 1905 року помер від паралічу серця.
       Похований в Конотопі в склепі біля Вознесенського собору.

КОСТЕНЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ

(1769 - 1831 рр.)

Один з видатних генералів-артилеристів 19 століття. Герой Вітчизняної війни 1812 року

       Генерал-лейтенант, уродженець Конотопського повіту. Народився у 1769 році.
       До 10 років навчався вдома, а в 1779 р. вступає до Артилерійського та інженерного корпусу.
       Брав участь у штурмі Очакова. Наступного, 1789 року, бере участь у взяття фортець у містах Одесі і Бендери.
        Учасник Аустерлицької битви. Учасник війни 1812 року. Командувач артилерією 6-го піхотного корпусу. За відвагу, проявлену у Бородинській битві, нагороджений орденом Георгія 3-го ступеня та позолоченою шпагою з написом "За хоробрість".
       Був нагороджений вищими нагородами Росії - орденами Георгія 4-го і 3-го ступенів, орденом Володимира 4-го та 2-го ступенів, Анни - 3-го та 2-г ступенів, а також іноземними орденами.
       У 1820 р. залишає військову службу і повертається в свій маєток в с. Вирівка.
       Помер на початку липня 1831 р.

ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ

(20 червня 1834 р. - 13 квітня 1902 р.)

Історик Лівобережної України

       Народився 20 червня 1834 року в с. Гирявці (нині с. Шевченкове) Конотопського повіту.
       Закінчив Конотопське повітове дворянське училище, Петербурзьку гімназію. З 1853 р. друкує свої перші замітки з історії України.
       В 20 років вступає до Конотопського повітового училища, де після війни містилася 1-а середня школа. Після цього вступає до 3-го класу гімназії, яка була найкращою Петербурзі. Під час навчання в гімназії в 1853 р. починає друкувати свої перші статті з історії України в газеті "Черниговские ведомости".
       У 1858 р. був виданий його збірник "Указатель для изучения Малороссийского края". Повертається на Україну, де продовжує займатися науковою роботою.
       За своє життя обіймав різні посади : від чиновника Сенату - до земського гласного та члена редколегії журналу "Киевская старина", працював у Петербурзі, Чернігові, Полтаві, Ніжині, Конотопі, Києві. Автор близько 450 творів статистичного, літературного, дослідницького, наукового характеру, серед яких - тритомна історична монографія "Описание Старой Малороссии". Обирався членом товариства Нестора Літописця.
       Був ініціатором створення Конотопського повітового історичного музею, який відкрився 26 вересня 1900 року.
       Помер у Києві 13.04.1902р., похований в с.Гирявка Конотопського р-ну (с.Шевченкове Конотопського району).
       У Конотопі одна з центральних вулиць названа іменем Лазаревського. Міською радою заснована щорічна премія О.Лазаревського.

ПОНОМАРЬОВ СТЕПАН ІВАНОВИЧ

(03 серпня 1828 р. - 31 жовтня 1913 р.)

Вчений-бібліограф і літературознавець, член-кореспондент Російської Академії наук

       Народився в Конотопі.
       Вчився в місцевій гімназії, Ніжинській гімназії вищих наук, а потім у Київському університеті на історико-філологічному факультеті, який закінчив у 1852 році. По закінченню - на педагогічній роботі. Створює ряд посібників з російської літератури. В цей час починає займатися бібліографією.
       В 1855 р. - присвоєно ступінь кандидата історико-філологічного факультету за ряд значних наукових і бібліографічних праць.
       В 1863 р. - його власна бібліотека налічує 3000 томів, на яку він віддає всі свої кошти.
       У 1967 р. - переїздить до Києва, де живе до 1872 р.
       В Києві пише біографію першому ректору Київського університету Максимовичу.
       Друкується в багатьох журналах: "Современник", "Отечественные записки", "Новое время".
       У 1874 р. переїздить до Конотопа.
       За життя С.І. Пономарьов склав, відредагував і видав понад 750 праць, багато з яких є бібліографічними.
       Подарував свою бібліотеку з 15 000 книг Конотопському земству.
       Помер Пономарьов С.І. 31 жовтня 1913 року. Похований в м.Конотопі.

ПРОКОПОВИЧ ПЕТРО ІВАНОВИЧ

(10 червня 1775 р. - 22 березня 1850 р.)

Видатний бджоляр зі світовим іменем

       Народився в с.Митченки тодішнього Конотопського повіту, тепер Бахмацького району Чернігівської області в сім'ї дворянина-священика козацького роду.
       1786 р. - зарахований до Києво-Могилянської академії.
       1794 - 1798 рр. - перебував на військовій службі в Херсоні в кінно-єгерському полку. Приймає участь в будівництві Одеси, у Середньоазіатському поході під керівництвом Суворова. Брав Прагу, Варшаву.
       У 1800 р. у Митченках придбав землю на 32 вулики для бджіл. Згодом у нього була найбільша пасіка в Росії, та , мабуть, і в світі - на 10 000 вуликів. В 1814 році змайстрував перший рамковий вулик "Петербург", який поступово впроваджується в практику бджолярства багатьох країн і отримує всесвітнє визнання.
       З публікації у 1808 р. першої праці "Записки про бджіл" починається просвітницька та педагогічна діяльність. Його праці друкуються у видавництвах Москви, Санкт-Петербурга, Парижа. Основна праця - "Грамота пасічника", найсучасніший на той час підручник з бджолярства.
       З 1828 р. починає працювати школа бджільництва, перша та єдина за профілем у світовій практиці пасічництва, в якій навчалися учні з України, Росії, Білорусії, Польщі, Чехії, Угорщини. Школа проіснувала 52 роки. З її стін вийшло 566 спеціалістів по бджолярству.
       Друкується в багатьох журналах: "Современник", "Отечественные записки", "Новое время".
       Помер 22 березня 1850 р. Похований в с.Пальчики Чернігівської області.